Олександр Дорофійович Ганжа

face

Уся творчість цього видатного майстра (1905 — 2000) є дуже переконливим взірцем багатства народного мистецтва, його життєздатності, величезних потенційних можливостей розвитку і трансформації у форми, які доти не існували і не були відомі. Розповідь про Олександра Ганжу в цьому числі журналу ведуть четверо авторів — кандидат мистецтвознавства Олександра Данченко, син гончаря, художник-килимар Степан Ганжа, земляк і мистецтвознавець Володимир - Титарєнко та митець і поет Олесь Дорічєнко. Разом із творами майстра, які репродукуємо, до читача, сподіваємося, прийде відкриття цього великого таланту в усьому сплетінні нужденних буднів генія із Жорнища і його щоденній потребі творити через своє дивне, зворушливо чисте світосприйняття. Олександра Данченко розповідає про нелегке становлення майстра й не дуже вдалі навички роботи на гончарному крузі. Повинно було пройти немало часу, аби згусток життєвих вражень і роздумів зміг вихлюпнутися у вигляді інтимних образів, щоб у душі родового горшечника сформувалися паростки оригінального художника. Свої найперші твори Ганжа ліпив вільноруч із білої глини з великою домішкою кварцевого піску не застосовуючи круга. Через шерехувату поверхню вони видаються висіченими з каменю. Його композиційна майстерність вивершується в парній групі "Я і жінка моя", де обточено на гончарному крузі основний об'єм, а руки — у вигляді петлі. Відтоді Ганжа відмовляється від скульптури-моноліту. Головний герой його — людина, а джерелом для майстра було життя. В своєрідних серіях скульптур незмінним залишається намагання відтворити не зовнішню подібність, а саму суть єства, її духовне начало. Велику групу творів Ганжі складають і анімалістичні скульптури, дуже різноманітні за композицією. Це і свійські тварини і часом — невідомі звірі та посуд у вигляді левів.

inwork

Він був унікальним феноменом - містифікатором, чиї керамічні скульптури приємно дивують і захоплюють, є плодом невичерпної уяви автора. Його глибоконаціональні твори перегукуються з витворами майстрів прадавніх цивілізацій ацтеків, інків, майя, перуанців. У рідному Жорнищі, що на Вінниччині, де гончарювали з діда-прадіда, не дуже тішилися „ліпунами" Олександра Ганжі, кепкували й ганили самобутній талант. Страх перед безвихіддю життя і нестатки обернули вже немолодого майстра до Бога. Ця віра стала втіхою його душі, хоч по глибинній своїй натурі він був скорше пантеїстом-язичником, до нестями закоханим у природу і її стихії. Творцями стали і сини майстра - Петро художник, Степан - відомий килимар і поет, член НСМНМУ.

стаття Олеся Доріченка


Google+